НА ПЕРЕТИНІ З МЕЛАНХОЛІЄЮВійна актуалізує переживання нами ВТРАТИ. Цей процес, швидше за все, буде тривати дуже довго (можна звернутися до американських досліджень психічного стану військових після участі у в’єтнамській війні чи загалом до дослідження стану мирного населення країн Європи після першої чи другої світової війни, або ж навіть історію про вітчизняні випробування на кшталт Голодомору) 
Втрата не лише реальна – смерть близьких, яких ми оплакуємо, зруйнованих міст, будівель, розлук з родинами, з батьківщиною; втрата ідей, сподівань, очікувань, можливостей, фінансів, здоров’я тощо. Будь-яка втрата психіка переживає особливим чином, і вона буде або певний час, або назавжди вписана в суб’єктивне буття, буде бовваніти шрамами на психічному. Нам, психоаналітикам, треба бути готовими до того, щоб могти надавати допомогу, маючи певні чіткі інструменти, бо, власне, і сам психоаналіз, як ви знаєте, це - терапія втрати. Втрати тих самих очікувань, фантазій, симптомів, і, власне, слів, знаків, бо у нас немає іншого способу психічно втрачати, ніж мовити, що приходить на думку. Ну ще втрачати сліз сльози, бо це слова, які ще не набули значення букви, але вже мають символ. Ну і, звичайно, помилкові дії тощо. 
Депресивні стани, депресія все більше вражає суспільства, і причин ми можемо знайти безліч, як відповідь дискурсу, так і власні втрати. Люди намагаються долати цей виснажуючий стан антидепресантами, терапією, а ми спробуємо коротко скласти загальну картину психоаналітичного розуміння різниці депресії та меланхолії як нозологічних одиниць, спираючись на певні психоаналітичні концепції.  
Отже ми знаємо з вами деякі прості речі. Приміром, що клінічна депресія є однією із найпоширеніших психічних розладів, оскільки протягом життя виникає приблизно в 1 із кожних 5 дорослих осіб. Хоча депресія може набувати багатьох форм і може бути класифікована кількома різними способами, існує два основні типи клінічної депресії:- великий депресивний розлад (уніполярна депресія).- депресивна фаза біполярного розладу.Найчастіше людина помічає у себе певні прояви депресії, які можна розділити на групи, залежно від особливостей їхнього прояву:- психічні симптоми;- фізичні симптоми;- соціальні симптоми.
Психічні виокремимо: *постійний поганий настрій або смуток;*відчуття безнадії та безпорадності;*наявність низької самооцінки;*плаксивість;*відчуття провини;*відчуття дратівливості та нетерпимості до інших;*відсутність мотивації чи інтересу до речей;*труднощі з прийняттям рішень;*втрата задоволення від життя;*постійне або дуже часте відчуття тривоги чи занепокоєння;*суїцидальні думки або думки про самопошкодження.
Фізичні симптоми депресії:*уповільнення рухів і мовлення;*зміни апетиту або ваги (зазвичай зниження обох показників, але іноді й підвищення);*закрепи (запори);*біль, часто – в різних частинах тіла;*нестача енергії (швидка втомлюваність);*зменшення статевого потягу;*порушення сну (важко заснути звечора або прокидається дуже рано вранці.
Соціальні симптоми депресії:
*уникання спілкування з друзями та відмова від участі у суспільному житті;
*нехтування своїми попередніми захопленнями та інтересами;
*труднощі вдома, в сімейному житті, у навчанні чи на роботі.

Що з цим робити в аналізі?
З часом, завдяки антидепресантам гострі симптоми можуть зникнути, але стан може повертатися. За умови адекватного підходу, людина з депресією може досягти ремісії та насолоджуватися життям. При депресії, як і при багатьох інших психічних розладах, часто спостерігається так зване «правило третин»: одна третина людей одужує повністю, одна третина матиме часткову відповідь на лікування, а ще у однієї третини пацієнтів ефекту взагалі не буде. 
На результат лікування можуть впливати:*вік пацієнта;*тривалість симптомів;*наявність депресії в сімейному анамнезі;*супутні проблеми з психічним або фізичним здоров’ям.
Деякі дослідники вважають, що є докази ефекту повторного травмування психіки або «шрамування психіки», коли ймовірність рецидиву депресії зростає зі збільшенням кількості епізодів, які вже мала людина. Існує також підвищений ризик самогубства, пов’язаного з важкою депресією. 
Депресія як розладДепресія в клінічному сенсі, як її розуміє психіатрія і психологія, називається захворюванням, або розладом. Насамперед йдеться про розлад настрою. Але психоаналітикам для розуміння депресії цього не вистачає. Згадаймо, по-перше, що термін «депресія» виник у ХІХ столітті, у зв'язку з описом Крепеліном маніакально-депресивного психоза, а широко вживати цей термін у клініці стали у середині ХХ століття, тобто не так давно. «Депресія» буквально - придушення, тиск, зсув вниз, занепад, зниження. Сьогодні у ДСМ-5 і для маніакально-депресивного психозу не залишилося місця, як для істерії та багатьох інших розладів, то існує лише біполярний афективний розлад.
Отже, насамперед у полі зору клініцистів при депресії виявляється настрій. У другу чергу займаються фізіологічними процесами, покращують сон, апетит, загальну активність. Третя черга, в рамках такої логіки, має стосуватися психічних процесів, а четверта – стосунків. Передбачається, що в хорошому настрої, виспавшись і поївши, людина буде здатна сама розібратися зі своїм життям. Психоаналітики думають інакше.
Цікаво, чим займалися клініцисти до визначення «депресії». З часів Гіппократа до Крепеліна розглядалася лише меланхолія. (власне це першопричина змішування діагностики і висновків щодо депресивного і меланхолійного суб’єктів). Цей стан пов'язували з особливим меланхолійним «типом характеру», схильністю до роздумів, зневіри, тужливим настроєм, схильністю до самознищення, самозвинувачень, суїцидальних думок. Безумовно, фізіологічні зміни в цьому стані теж були присутні, але черга їх була не першою в описі стану. При цьому меланхолію вважали формою депресії і атрибутом мислячої людини. Адже в меланхолії народжувалися питання «хто я?», «навіщо?», «як улаштований світ?», «у чому сенс?», «хто ці інші, які оточують мене?», «що таке кохання?» та ін. Власне, сьогодні суб’єкт також запитується. І до депресії також більше схильні люди, які займаються переважно інтелектуальним трудом. Навіть кажуть, що депресія – хвороба сильних. У цьому є резон. Втрату очікувань важче переживають люди, які весь час намагалися досягати успіху. У «чудо-рекомендаціях» від друзів до лікарів можна почути: ви, головне, їжте, спіть нормально, вимкніть тривогу, закохайтся, не читайте новин, гуляйте на свіжому повітрі, дружіть тощо. Але депресивні люди знають, що цього замало. І психоаналітики теж знають, що і депресія, і меланхолія мають структурні відмінності, подібності, й мова йде про стан психіки, стан розуму, стан функціювання суб’єкта відносно дискурсу та Інших. У ДСМ залишилася й меланхолійна депресія – «особлива форма депресивного стану, що складно піддається лікуванню». Лікарі, які мають величезний арсенал антидепресантів кажуть, що не лікується? Тоді це точно нам цікаво.
Розлади настроюДавайте згадаємо, як за психоаналітичного осмислення концепції скорботи та меланхолії, звучать розлади настрою та яка їхня відмінність від меланхолії?
Розлад настрою при депресії залишає Я в тіні, тому що основний акцент робиться на подоланні почуття туги і відновленні звичайного настрою. Меланхолія передбачає процес зовсім іншого роду: настрій тут не становить першоцінності, йдеться про розлучення з об'єктом, пошук можливостей визнати і пережити втрату, звільнити Я від патологічного зв'язку з об'єктом, оплакати його, звинуватити, відпустити. І це часто дійсно складно.
Тоді як відрізнити відмови при депресії від відмови меланхолійної? За часів війни я часто перечитую класиків психоаналізу, особливо Фройда, Кляйн, Лакана, Гріна, бо вони були свідками війни й не цей фактор не міг не вплинути на їх міркування щодо психіки суб’єкта. Відома стаття «Скорбота та Меланхолія» Фройда, приміром, для мене дивовижна, оскільки в ній, як ви знаєте, є поле створення – війна, сини Фройда воюють на фронті, він переживає, переживає за них, за решту людей, самому йому загрожує знищення, та він ще й хворий. Фройд пише статтю за три місяці в період сильного емоційного та інтелектуального перевороту. Вперше не просто порівнює і виводить ідеї щодо осмислення людського досвіду, а й особливим способом осмислює суб'єктивність людини.
Ця робота багато дає для розуміння об'єктних відносин як групи психоаналітичних теорій, об'єднаних вільним переплетенням метафор, вкладених у внутрішньопсихічне і міжособистісне, тут Фройд говорить про наслідок відносин між несвідомими внутрішніми об'єктами і несвідомими відщепленими частинами психіки. Він представляє свої дослідження двох станів – горювання, скорботи, смутку та меланхолії, по суті закладаючи основи теорії несвідомих внутрішніх об'єктних відносин.
Згадаймо, як починається його праця: «За аналогією зі сновидіннями, які служать нам прототипом у нормальному житті нарцисичних ментальних розладів, ми спробуємо пролити світло на природу меланхолії, порівнюючи її із нормальною течією скорботи».
Що для нас важливо: Фройд порівнює ці психологічні характеристики як стан реакції на втрату, і те, що вони містять у собі «Могилу, яка виникає з нормального ставлення до життя». 
Далі Фройд каже, що скорботу не розглядаємо як патологічний стан, і не лікуємо медикаментами, сподіваючись, що вона пройде через якийсь час, і втручатися не варто, це не потрібно і навіть шкідливо. А в меланхолії ми можемо бачити«болючий пригнічений стан , відсутність інтересу до зовнішнього світу, втрату здатності любити, стримування будь-якої активності , зниження самоповаги до самосуду і самобичування , що досягає своєї вершини в очікуванні покарання». 
Фройд у принципі згоден, що це може бути й у скорботі, такі самі риси, крім одного – порушення самоповаги. Саме цей елемент може бути складним у розрізненні депресії і меланхолії. Під час актуальної роботи з військовими, членами їх сімей, жінками і чоловіками, що виїхали закордон, я чула те, що можна було б трактувати як відчуття провини:
-З-за мене загинули побратими, я нікчема-Я поїхав закордон, боягуз, нікчема-Я винна в тому, що загинули люди, бо я так захищала російськесама - просто труслива ганчіркаУ мене всередині порожнеча, наче вигоріла діра, вона була і раніш, коли я втрачав коханих, зараз це суцільна діра, і я думаю, що жити немає сенсу, краще хвй мене вб’ють, бо інакше я вб’ю себе самЯ винна в тому, що загинули люди, бо я так захищала російськеНіколи не переживу: я відчуваю, що тотально виснажена, я втікла, я фантазую, мені сниться, що мене вбивають, я вмираю і це насолода. Так я спокутую за всіх нас.
Слова супроводжуються розладом настрою. Це зрозуміло. Є раціональна складова - ситуація чи травма. І тоді людина гальмує, занурюється у власні переживання, застрягає на певній темі з обмеженням цікавості до інших, усамітнюється, або, навпаки, воліє якомога більше говорити з незнайомими людьми про свій стан. Страждає працездатність, самооцінка.
ПРОТЕ. Суб’єкт зберігає здатність діяти і взаємодіяти з іншими, розуміти себе та інших, усвідомлювати причини стану, тобто відбувається фройдова жалоба, скорбота. З часом стан минає. І він не патологічний. 
ЗГАДАЙМО ФРОЙДА ще. На відміну від скорботи при меланхолії люди можуть не знати, що втрачено: меланхолік знає, кого втратив, але не знає, що він втратив. Фройд говорить про втрату цікавості до всього. Нездатність до діяльності, зниження відчуття власної гідності, лине потік самознецінення, плюс сильне почуття провини й очікування покарання. Для Фройда це величне збіднення Я. Якщо при скорботі блідне світ, то при меланхолії блідне Я. Пацієнт не вірить спеціалісту, що все це мине, бо впевнений, що саме так, як він відчуває, все і відбувається в його житті. Важливо у клінічній практиці не зробити помилки, бо не хворобливе уявлення є причиною страждання суб’єкта, а наслідок тих внутрішніх несвідомих процесів, які «пожирають» його Я.
Ми всі маємо якісь вади, дивні думки, неадекватну часом поведінку і нічого у тому страшного. Проте ми докладаємо зусиль, щоб це не було так вже помітно оточенню. Бо ми ж про себе доброї думки. Меланхолік напроти вип’ячує недоліки, всі свої неспроможності, свої страждання, робить їх публічними, мучить ними рідних, звинувачує їх і себе, а також психоаналітика чи інших спеціалістів, робить це нав’язливо, грубо, наче очікуючи покарання. Але це ми можемо усвідомити згодом. А по-перше, ми бачимо біль, провину і каяття. Фройд допомагає: каяття, закиди проти себе суб’єкт пов'язує з фрагментацією Я: одна частина Я протиставляє себе іншій, критикує, приймаючи за втрачений об’єкт, а інша частина Я ідентифікується з втраченим об’єктом. Згодом критична інстанція зміщується до Зверх-Я (моральне, караюче), що збільшує важкість страждання.
Якщо в депресії ми маємо реальну втрату об’єкта, улюбленого, дорогого, то у меланхолії ми не знаємо, що втрачене суб’єктом. Часто може бути, що втрачена здатність любити, тут не позбавлення володіння, а мова про володіння позбавленістю. Часто в перенесенні це чутно як негативне ставлення до аналітика, який хоче все відібрати. Аналізант в принципі може сказати, що втрачене, але це щось належить несвідомому, тоді як в депресії - це свідома втрата. 
Отже, психіатрія використовує поняття «меланхолія» тільки для необоротної хвороби, що спонтанно розвивається. Не заглиблюючись у подробиці різних типів депресії («тривожної», «збудженої», «гальмованої» чи «ворожої»), не торкаючись також і досить багатообіцяючої лікувальної дії антидепресантів (МАО-інгібітори, трициклічні та гетероциклічні сполуки), що ми скажемо сьогодні важливого про депресію загального відносно дії й виникнення:-дія стресогенних факторів-дія дистресу-розлучення-втрата близьких-втрата домівок, батьківщини, ідеї-ангедонія,-сором-безпорадність і немає настрою-відчуття себе лузером, бо не досіг успіху-проблеми зі сном, їжею, немає сил тощо, і це - причини, чинники. Власне проти них і призначають антидепресанти, які працюють на дофамін, серотоін тощо, і я не проти притомного медикаментозного втручання водночас з терапією. Бо суб’єкт має говорити. Говорити про те, що відноситься до загального досвіду втрати об'єкта, а також модифікації означуючих зв'язків, які виявляються нездатними забезпечити аутостимуяцію, необхідну запуску деяких реакцій. 
Депресивним направду важко говорити, а меланхолік ціпеніє від самої можливості говорити. Хоча тимчасовий смуток (або жалоба) і меланхолійне заціпеніння відрізняються один від одного в клінічному та нозологічному відносинах, вони однаково підтримуються нетерпимістю до втрати об'єкта (мовлення) і провалом, що означає спробу знайти компенсаторний вихід, суб'єкт інколи замикається у собі до повної бездіяльності, відмовляється долати стан, насолоджуючись, маючи певну несвідому вигоду, вдаючи себе мертвим і навіть вбиваючи себе. Тобто відмовляється втрачати, а направду все буття організоване кругом втрати.
Отже, повсякчас ми будемо звертатися до категорії ВТРАТА.
Фройд і Абрахам вперше зв’язали виникнення депресії з втратою об’єкту. Первинно - це втрата материнського об’єкту. Згадаємо, що для психоаналізу об’єкт - це і суб’єкт, і частина суб’єкта і предмет, але все це конотовано особливою цінністю; об’єкт пов’язаний з потягом, афектом - любов чи ненависть має сталі ознаки відносно психічної реальності. І тоді, коли є провокуючі негативні фактори, виникає регресія до ранніх стадій психосексуального розвитку, а саме до тієї стадії, на якій виникла фіксація. Найчастіше - оральній, орально-садистичній, бо два почуття зустрічаються, за словами Фройда біля грудей матері - голод і любов. Втрата об’єкта при депресії повертає до тривоги. Втрачений об’єкт інтроєкується в Я, розщеплюючи його на власне Я і частину Я, яка повністю ідентифікується з втраченим об’єктом, що власне викликає втрату енергії Я. Над-Я посилює тиск на Я, яке втрачає диференціацію та інтеграцію, і воно починає реагувати на тиск як Я втраченого об’єкта, на яке відбувається проекція всі негативних чи амбівалентних почуттів суб’єкта. І частина Я, яка відкололася, збіднюється і спустошується. Тоді негативні почуття, що направлені на втрачений об’єкт, концентруються на самому собі. Такий механізм депресії, якщо окреслити його коротко. У наступній статті ми проаналізуємо особливості депресії як її бачать сучасні дослідники психоаналізу.