“Мова вмирає, якщо нею не говорять про любов”, - так поетично сказав письменник і поет Сергій Жадан. Психоаналіз - це теж завжди про любов, а як ми з вами знаємо, вона має дуже різні прояви, вона говорить і проговорюється. 
“Ми живемо у її творінні и продовжується це творіння й оновлюється лише справою нашого розуму”, - сказав відомий французький психоаналітик Жак Лакан. Маючи на увазі, що мова інтерсуб’єктивна, у цьому її цінність, і вона має вираження у мовленні. Поміркуємо щодо лінгвістичного виміру війни через деякі психоаналітичні концепції у логіці сприяння суб’єктивним проявам сепарації від означення особистого до спільного у мовленнєвому акті.
Отже, часто говорять, що ми працюємо як лінгвісти, а ми не лінгвісти, бо нас цікавить не стільки мовлення і мова, скільки межа, в яку мова якимсь чином впирається, відкриваючи суб’єктивне несвідоме. І один із фундаментальних принципів, означених Жаком Лаканом - “Несвідоме структуроване подібно до мови”, або “несвідоме - це знання, що структуроване як мова”, який, власне, слугує основою для етики психоаналізу. Лакан продовжує: “Там, де слово дає збій, з’являється насолода”. Звичайно, що про насолоду ми говоримо у психоаналітичному смислі, як про те, що знаходиться по той бік задоволення. Ми - істоти, що наділені мовою, і ми - істоти, в яких мова живе. Ми - істоти, яких мова перевершує, слово обганяє і вражає. Тобто по той бік аналізу мова живе в нас, і ми постійно відчуваємо її вплив. 
Несвідоме структуроване як мова, проте його ефекти існують на тлі мовлення.  Вся культура людства зведена до мови, і у цьому принципова відміна людського існування. Лакан розглядає функцію мови не в інформації, бо слова (тобто Символічне) включені також в Уявне і Реальне, тому що наше тіло теж говорить. Ми спрямовані до бажання, а мова бажання представлена в Іншому за допомогою спочатку образа, а після вже - символу. Мова бажання суб’єкта з’являється у вигляді символу симптому, тобто виражена потребою у визнанні Іншим. Опісля мова надає бажанню символічне переживання, і звертання Я до Іншого припускає, що бажання отримує смисл у бажанні Іншого, тож, відповідно, результат бажання укладений у дарі мовлення. Символи - це взірці для наслідування, а людина знаходиться, на думку Жака Лакана, в середині мови, залежна від неї, захоплена символічним порядком, який пов’язаний і впорядковує Реальний й Уявний регістри. Тобто суб’єкт конституюється питанням і у мовленні шукає відповідь Іншого, а Інший тоді приймає чи відчужує суб’єкта. 
Що ж психоаналітик? Аналітик аналізує, де проходить межа між Я суб’єкта і Я його дискурсу, яке від нього відчужене. Якщо спочатку було слово, то потім йшла мова про створення за образом і подобою. Тобто, люди ідентифікуються за допомогою слова, обміну символами перед обличчям закону. Саме слово вказує на статус структурованого Уявного у формуванні Я-Ідеала також завдяки функції Імені-Батька як символічної функції, що ідентифікує суб’єкта з образом закону. А закон людини, закон суб’єкта - закон мови. Тобто загалом суб’єкт - раб мови, раб дискурсу, його місце вготоване з народження, бо вже є база структур культури, а, значить, і порядок обмінів, хоча вони несвідомі, а кожен вибір суб’єкта є словом. Ми знаємо, що немовля спочатку мовленнєвий іноземець, має власну мову, яку батьки намагаються зрозуміти, перекласти, надати інтерпретацію. Згодом, щоб вижити, дитина від не-мовля переходить до «мовляти», приймає мову матері, мову родинного культурного поля, мову рідної країни. Буває так, що на цих етапах відбувається збій, і тоді нас це буде цікавити, чому. Символічна система, у якій існує суб’єкт, насправді дуже складна, сильно заплутана, переплетена й у ній відбуваються різні змінні процеси. Тому що кожний смисл залежить від системи сукупності, в системі співвідношення Одного і Множини. Власне суб’єкти - не лише учасники символічного поля, а скоріш ті, хто переживає вплив мовленнєвих символів як універсуму. Тоді мета суб’єкта - знайти своє місце у загальній мові. І це не припиняється від початку, бо спочатку було слово. А далі - «Заговори, щоб я тебе побачив». Так казав давньогрецький філософ Сократ, бо мова нас показує, виказує. 
Лакан, міркуючи про мову, наводить приклад Цезаря, який переходить Рубікон: те, що він переходить джерельце - не має значення, але історія життя Цезаря у зв’язку з подіями, і як він про це мовить, дають змогу зрозуміти символічний смисл цієї дії та символічні наслідки. Ми з вами можемо згадати і про розрубаний Гордіїв вузол. У психоаналітичному акті мовленнєва діяльність - це згода, домовленість між двома суб’єктами, всередині якої є спроба розв’язати, а бува й розрубати вузли мовлення. Як ми зрозуміли, символічна система заплутана, і щоб її розплутати, знайти істину, потрібно демістифікувати ці суб’єктивні камуфляжі, у цьому, за думкою Лакана, й полягає психоаналітичний метод.
У психаналітичному дискурсі ми уважно відслідковуємо моменти, коли мова контролює мовлення, але воно виходить, наче вислизає з-під контролю, приміром, як сновидіння чи симптом. Ми це йменуємо психоаналітичним досвідом. Досвід створює граничну точку мовлення, коли воно терпить поразку. І саме там, де воно терпить поразку, з’являється насолода. А симптом - це маніфестація несвідомого, манера, як аналізант говорить про свої страждання, про неочікувані деталі, як мимоволі проговорюється у словах.