Психоаналітичний погляд на сороміцьке і прекрасне
«Сексуальність, поза сумнівом, знаходиться у центрі всього, що відбувається у несвідомому», - резюме Жака Лакана. Сексуальні питання і справді стали історичним епізодом, що дозволили виникнути психоаналізу. «Ми розширили поняття сексуальності лише настільки, щоб воно могло включити сексуальне життя збочених та дітей. Це означає, що ми повернули йому правильний обсяг», - сказав спочатку З. Фройд.
Напевно, не з одного приводу не було стільки спекуляцій, докорів, обвинувачень і жартів, як з питань психоаналізу та сексу. Скандальна популярність, певною мірою, лише сприяє інтересу до методу. Але найчастіше ця обставина призводить до вульгарного та спрощеного розуміння психоаналізу. Психоаналіз пов'язують із сексуальністю, вважаючи, що Фройд пояснював усі сторони життя людства – від простого прізвища до релігійних доктрин – сексуальними проблемами. Цей комічний ефект виникає тому, що у своїх працях Фройд почав пояснювати психопатологію і функціонування психіки через поняття лібідо, під яким мається на увазі психічна енергія, переважно сексуальної природи, яка потребує розрядки згідно з принципом задоволення. Фройд розумів «сексуальне» швидше як «психосексуальне», як усе, що стосується задоволення.
Як відомо, психоаналіз значно розширив поняття сексуальності й вивів його як за рамки суто біологічних уявлень про поєднання тіл. Бо сексуальність не зводиться тільки до взаємодії між статями і не підпорядковується лише функції продовження роду. Фройд зазначав, що «поняття сексуальності й водночас сексуального потягу має бути розширене, доки воно не включило багато чого, що не підкорялося функціям продовження роду». Неувага до цього розширення поняття сексуальності часто призводить до вульгаризації та некоректного «побутового» прочитання теорії психоаналізу: мовляв, Фройд все зводить до сексу, а причину всіх неврозів бачить у незадоволеності в ліжку. Проте в знаковій праці - «Трьох нарисах з теорії сексуальності» він напише, що «значна частина заперечень проти мого вчення походить з того, що змішують сексуальність, від якої я мислю психоневротичні симптоми, з нормальним сексуальним потягом».
Фройд визначає сексуальність як «задоволення, яке не зводиться до задоволення тієї чи іншої фізіологічної потреби». Тобто людська сексуальність не має нічого спільного з фізіологією, циркуляцією гормонів та так званим статевим інстинктом. У сучасному «Словнику з психоаналізу» (Ж. Лапланша та Ж.-Б. Понталіса) сексуальність названа чи не збоченням інстинкту, що втратив і об'єкт, і органічну мету. Тобто неможливо уявити собі універсальний об'єкт чи сексуальну мету, уклавши, як герой однієї опери Моцарта, що «всі люди хочуть це». Навпаки, слід припустити, що сексуальна мета і шлях її досягнення у кожної людини індивідуальні, не вписуються в жодну біологічну парадигму пошуку «ідеального партнера для продовження роду» або психологічну ідеологію, що чоловіки за своєю природою такі, а жінкам за вдачею властиво те. Сексуальність кожної людини унікальна, вона створює свою власну карту потягів, поля тяжіння та відштовхування. Саме ця самобутність сексуального життя стала предметом роботи психоаналізу Фройда.
Теорія психоаналізу з її акцентом на несвідомі і свідомі процеси, що сягають своїм корінням у минуле, передбачає розгляд сексуальності через призму інфантильних (дитячих) спогадів і переживань. Практика психоаналізу спрямована на виявлення витоків виникнення симптомів у дорослих людей, психічні розлади яких найчастіше співвідносяться з їх пригніченою сексуальністю. Але зрозуміти витоки цього явища немислимо без розкриття травматичних ситуацій, страхів і переживань, що мали місце у дитинстві й, можливо, виникли на початкових стадіях психосексуального розвитку. Спочатку сексуальність не була центральним поняттям психоаналізу. Якщо ми звернемося до ранніх робіт Фройда, то не знайдемо там спроб пояснити всі проблеми людства через взаємодію статей. Наприклад, у «Нарисі однієї психології» (Entwurf einer Psychologie, 1894), Фройд робив спробу пояснити будову психічного апарату з допомогою будови нейронів. Зокрема, він описав три типи нейронів, що відповідають на запам'ятовування та відтворення інформації, тут ми не зустрічаємо нічого про сексуальність, лібідо, потяги, комплекси і все те, чим здобув славу психоаналіз. 

Фройд дійшов поняття сексуальності в аналітичній роботі з істеричками. Саме перші п'ять клінічних випадків, описані у книзі «Дослідження істерії», дозволили йому сформулювати поняття сексуальності, без них психоаналіз пішов би зовсім іншим шляхом. Залишаючись лише на рівні нейротеорії, Фройд не створив би аналітичну клініку. У цьому сенсі можна сказати, що психоаналіз створив сексуальність. Кохання вигадали поети, а сексуальність вигадав психоаналіз. Оскільки до психоаналізу були зовсім інші уявлення про сексуальність. 
В якомусь сенсі люди говорять і продовжують говорити про секс через те, що на цю тему завжди залишається деяка недомовленість. Лакан висловить це у фразі «сексуальних відносин немає», що означає, немає формули, яка б записати сексуальність. Мова не може вичерпно схопити та описати те, що стосується і наших бажань, і наших тіл. Але саме тому, що формули немає, її доводиться постійно винаходити та перезаписувати. Що й роблять люди, продовжуючи говорити та запитувати про секс. Варто пам'ятати, що людина – істота аж ніяк не природна, а сама сексуальність будується на протиприродній заміні мети та вторинного ефекту [тобто. задоволення замість дітонародження].
Сучасні психоаналітичні школи, що сформувалися вже після смерті Фройда, перенесли фокус своєї уваги з теорії потягів на детальне вивчення відносин, на «нарцисичну» проблематику «величі/нікчемності», питання самооцінки. Таким чином, сучасний психоаналіз розглядає сексуальність як одну із сфер людської життєдіяльності, важливу, але не єдину. Психоаналіз – не про секс, а про сексуальність. Про те, наскільки сексуалізовані наші бажання, слова у мові та уявлення про інших. Варто розрізняти те, що відбувається реально між тілами та те, про що люди говорять та фантазують. Секс відбувається набагато рідше, ніж сексуалізована двозначність: у мові будь-який жест, слово, дія можуть виявитися начебто натяками на щось, вони можуть зачіпати збуджуючі фантазії, які є у кожного. Психоаналіз – це настільки про секс, наскільки самі люди хочуть говорити про це у аналітика. Адже в кабінеті аналітика людина отримує місце для вільної мови, яка почне вимовляти те, що справді важливо для неї. Але точно такою ж мірою психоаналіз – це про вимогу любові, потребу в визнанні, потребу в безпеці (хоч би як вона розумілася), сенс особистої біографії та свої особисті способи жити і насолоджуватися. Про це не можуть мовчати.
Як суб'єкти несвідомого ми складаємося зі слів та дій, які нам дали інші. У нас просто немає іншого способу увійти у світ мови та культури, окрім як через наше людське оточення. Сексуальні позначки та підтексти з самого дитинства дані нам просто тому, що дітей вирощують дорослі, у тій чи іншій формі стурбовані питаннями статі та сексу. У французькому психоаналізі згодом навіть з'явиться теорія зараження сексуальністю в дитинстві від дорослих. Зрештою для будь-якої дитини важливим є питання про те, як вона з'явилася, а це знову відсилає до питання про сексуальні відносини її батьків та її власних у майбутньому. Багато психоаналітиків будуть говорити про те, що аж ніяк не стабільний секс з оргазмами робить людину щасливою. Взагалі у суспільстві, де процвітає фантазія про вільний доступ до задоволення, психоаналіз займає дуже критичну позицію: «якщо задоволення виявляється гарантованим, то ми з більшою ймовірністю потрапимо в область патології», бо у такому разі йдеться або про перверсію, або про наркотик у прямому чи переносному значенні. 
"Нормою" людської сексуальності є нестача: завжди щось може не вийти або піти не так. Просто тому, що ми пов'язані з іншими та їхніми бажаннями.Т ому визнання, а не байдужість інших, зв'язок з ними замість самотності, бажання продовжувати жити замість апатії та депресії – ось те, чого різними шляхами прагнуть усі чи майже всі люди. "Робота і любов - ось наріжний камінь нашої людяності", - скаже якось Фройд. Але так вийшло, що для більшості з нас і робота, і любов пов'язані з енергією, яку дає сексуальне бажання. Що, втім, не означає, що за все відповідає секс. Психоаналіз займає бік суб'єкта, що можна розуміти як спробу його звільнення від несвідомих і автоматичних фантазій про секс.
Отже, коли вам кажуть, що психоаналіз - це дурна спроба звести все до сексу, то за нею, ймовірно, стоїть особисте витіснення питань сексуальності. Причому звичайно виражене в наївній думці, що, мовляв, у мене з цим все гаразд. Психоаналіз не намагається надати всьому сенсу, тим більше сексуального, він звертається до унікальної ситуації окремого суб'єкта. А те, про що говорять люди, і що їх турбує – залежить багато від чого, від їхньої особистої історії з усіма випадковостями, до загальних координат, заданих культурою та епохою.
Психоаналіз, як ми розуміємо, досліджує суб’єкта і його місце в дискурсі, його відповідь сучасному дискурсу. Звичайно, що суб’єкт – це суб’єкт відносин, і, якщо змінюється дискурс, тобто соціальні контакти, способи отримання насолоди, ставлення до тіла, до гендера тощо, відповідно, змінюються і суб’єкт, бо він історичний. Відносини конституюють суб’єкта. Що ми можемо сказати відносно сексуальності суб’єкта та його вибору, тобто , відносин? Це доволі складне питання, бо психоаналітичний погляд на сексуальні стосунки та й загалом сексуальність особливий. 
Славой Жижек любить розповідати про сексуальність и секс-протези. Про прибор для чоловіків, за допомоги якого він може мастурбувати – «стаміна тейнінг юніт». Він нагадує ліхтарик на батарейках, наче несе світло. Прибор імітує за бажанням чоловіка три отвори: рот, піхву, анус в одній універсальній упаковці. Зрозуміло, є варіанти такого прибору. Виробники обіцяють, що цей протез-прибор довгограючий, може слугувати все життя, на відміну від людини. Прибор зроблений зі супершкіри. Призначений втілити чоловічі бажання, стає реальністю реальності, надлишком. Жижек говорить, що такий «протез» втілює три часткових об’єкти в одному, щоб люди могли звільнитися від них. Секс у його міркуваннях Жижека - машинерія. І машини підігрують нашій сексуальності. Жижек говорить: «як нам впоратися з цим дивним світом, який підриває базові принципи нашого інтимного життя? Остаточне рішення настане, коли кожен з нас принесе на побачення один такий гаджет – приміром, вібратор і трейнінг юніт, і після привітань ми запхаємо вібратор у юніт, увімкнемо і надамо всі задоволення цій ідеальній парі. А самі будемо сидіти поруч за столиками, пити чай і радіти тому факту, що ці дві машинки диринчать і трясуться в сторонці, ми без великих зусиль виконали наші обов’язки отримувати задоволення. Може бути, що наші руки зустрінуться, коли ми будемо розливати чай. І ми повільно перейдемо до близкості». Можемо з цього питання звернутися до книги Славоя «Напередодні Пана». Сексуальність сьогодні – технологічна. Приміром, змінили сексуальність протизаплідні препарати, загалом, контрацептиви, порно, і сьогодні ми маємо надлишок психосексуальності, але нестачу органічної сексуальності, як писав Фройд, маємо «органічну безпомічність». «Людина - Бог на протезах». Наша сексуальність теж протезована. Лакан казав, що немає лібідо без естетики, говорив про ерогенну функцію краси. Але секс-ляльки, роботи, фемботи, менботи зі штучним інтелектом, здатні підтримувати розмову, де б ви не були, і можливість спілкуватися зі своєю лялькою через додаток у смартфоні, дозволяє тіло залишити вдома, а голос буде у цифрового суб’єкта. Користувач такого секс-парасуб’єкта називається диджисексуал і робосексуал. Чи є такий суб’єкт новим? НІ. У нього є лише новий інструмент. Секс-робот – технологічна реалізація фантазма, але конфігурації тілесні і психічні може задавати лише користувач. Але можемо сказати, що сучасний суб’єкт ще все ж таки хоче реального сексу. Дебіологізація секса має на увазі дебіологізацію суб’єкта. Жижек говорить: «Сексуальність – це та сама територія, на якій люди відокремлюються від природи». Що ж сексульність? Пізнання непізнаного, демон. Демона звати Ерос…