ТИ СПОВІДУЄШ СТРАХ
ти вдихаєш свій страх наче амфетамін…»
"Фобію можна порівняти з окопом, в якому ховаються від зовнішньої небезпеки, і яка символізує лібідо, що лякає", - писав Зигмунд Фройд. У її виразності - моторошність, огида, неприязнь, паніка. В основі – афект, тривога, пов’язана з конкретним розпізнаваним об’єктом, страх постійний, чи той, що повторюється. Психоаналітики, слідом за Фройдом, припускають, що фобія – це уникнення об’єкта страху особливим чином. Ми часто у клінічній практиці зустрічаємося з цим неврозом, який викликає у нас багато питань і міркувань щодо його механізму.
Фройд мислив фобії як тривожний невроз у зв’язку витисненою травмою, істеричними переживаннями, з лібідо, яке не отримало розрядки, з обсесивним переносом афекту, а також деякі класифікував як філогенетичні. У іншій його теорії мова йшла про зв’язок фобій з інфантильною сексуальністю, едипальним комплексом і комплексом кастрації, з актом, коли тривога перетворюється на захист, та про ідею заміщення бажання фантазіями. Розвиток психоаналітичної думки щодо фобій якраз і полягає у полі дослідження деяких видів тривоги і розгортання специфічних монотонних симптомів, а панічні атаки розглядаються як важкі регресивні стани. Надалі фобійність стала розглядатися у світлі інфантильної сексуальності та едипального коплексу. У сучасному психоаналізі підхід до аналізу фобій полягає у осмисленні місця суб’єкта відносно соціального дискурсу, у зв’язку з іншим, невротичної пристрасті й насолоди.
Помислимо фобію (страх і паніку), спираючись на дослідження структурного психоаналізу французького аналітика Жака Лакана і його нозологію: невроз, психоз, перверсія, в основі яких полягає заперечення. Ми, як суб’єкти, є результатами заперечення, тому маємо структуру. Невроз співвідноситься з формою заперечення – витисненням. Фройд говорить про забування. Модель всіх неврозів – ми витисняємо моторошне, сексуальне з нашої пам’яті. Витисняти – це спосіб відкласти в бік, а значить, те, що витіснене, може повернутися, війти назовні у свідомість. Якщо фобія - це невроз, то мова теж буде йти про витиснення. Але не лише.
В основі фобій лежить зміщення. Це перший наш відправний пункт. Фобія виникає, коли психіка зміщує невідповідну внутрішню тривогу на зовнішній об'єкт. Це може будь-який об'єкт чи явище – павук, ліфт, гудзик, темрява, печера, метро. Уявимо, що людина відчуває незрозумілу тривогу і пов'язує свій стан, наприклад, з майбутнім польотом літаком - так може виникнути аерофобія. Здавалося б все просто, але ні, бо якраз фобія є складним неврозом.
Погодьтесь, важко уявити людину, яка була б повністю позбавлена страхів. Всі ми так чи інакше боїмося чогось, бо страх – природний, ба більше, може запобігти негативним наслідкам у разі непередбачуваних небезпечних ситуацій. Але фобії та панічні атаки – походять не з сигналів рептильного мозку, а з травмуючого витисненего. Загалом, у клінічній картині фобій переважає страх певних ситуацій, об'єктів чи подій, які в принципі частіш не становлять реальної небезпеки.
Між звичайним страхом актуальної ситуації йнав'язливим страхом є суттєва різниця: за фобії людина, як правило, розуміє причину і предмет своєї фобії та всіляко хоче позбутися мінімальної зустрічі з ними. Це інтенсивний страх, що призводить до стійкого уникнення. Тобто якщо ви відчуваєте сильний страх при відвідуванні стоматолога, але долаєте його і регулярно лікуєте зуби, то про фобію не йдеться: немає уникнення і пов'язаних з ним життєвих обмежень.
Отже, фобійний суб’єкт повною мірою усвідомлює свою проблему, намагається з нею впоратися за допомогою уникнення ситуацій, (приміром, ходити пішки, а не користуватися ліфтом чи не спускатися в метро, а користуватися наземним транспортом), або навчається, опинившись у них, долати, приміром, напади паніки вправами на дихання, так званим «заземленням», тобто відчути опору під ногами, обійняти себе, притулитися до стіни, випити холодної води тощо. Тимчасово це допомагає, але не фобії не позбуває, більше того, страх, що це може повторюватися, перетворює життя людини на суцільну драму - опинитися у такому безпорадному становищі: страх породжує страх. Суб’єкт розуміє, що з ним щось не так.
Фройд розглядав фобії як симптом, сигнал, а подальші його міркування привели до розуміння фобій через теорію лібідо. І це перший крок до створення теорії фобій. Отже, якщо ми маємо невротичну структуру, то маємо і певні захисти. Як ми вже зауважили, це до прикладу, зміщення, ізоляція,уникнення. У випадку фобії – це уникнення об’єкту страху.
На початку свого осмислення фобій (до 1900 року), Фройд вже припускав, що фобія як і істерія виникає з ранніх травматичних, частіше сексуальних, переживань, які не зазнали розрядки. Також він припускав, що є в психіці залишки архаїчних страхів (тварини, явища природи, тобто те, що було тотемізоване і донаукове). Фройд намагався також систематизувати фобії на
- типову (немає сексуального механізму, тобто витисненого забороненого нерозрядженого),
- істеричну ( має в основі травму; не сталася розрядка лібідо, характеризується тривогою)
- і обсесивну (перенесення афекту, тут мова й йде про зміщення: афект відривається від початкового поняття і переноситься на інше, більше того, тут теж панує тривога і нав’язливі ідеї)
За природою об’єкта, Фройд мислить фобії як
- звичайні, чогось може боятися будь-хто;
- контингентні, тобто, не всі цього можуть боятись.
Він зауважує, що фобії монотонні, й походять від тривожного неврозу, який має сексуальне походження. Загалом, тут має місце щось тілесне, як би ми сьогодні сказали, психосоматичне, і описує симптоми, які ми могли б маркувати як ознаки панічної атаки. Ви їх знаєте: задуха, запаморочення, втрата реальності, тремор, головокружіння, втрата сідомості, судоми тощо.
Однак у цей період Фройд ще пасує перед фобією. І ніяк не може опанувати її механізм. Бо спочатку він говорить, що це взагалі до лікарів, потім відмовляється від ідеї соматичного походження фобій, і допрацьовує ідею, що тривога пов’язана все ж з енергією лібідо, яка покривається якоюсь нав’язливою ідеєю. Тобто в своїй теорії неврозів він виділяв захисний невроз і актуальний невроз, але фобії намагався помислити як тривожний невроз.
Проте, з 1900 до 1920х років думка Фройдарозширюється й поглиблюється, бо в цей час він працює над дослідженням інфантильної сексуальності й несвідомих фантазій. І тут йому дуже допоміг випадок п’ятирічного хлопчика Ганса й істеричної Дори. Фройд припускає, що фобія ближче до тривожної істерії. Це його припущення дійсно цікаве. У випадку Ганса і Дори є спільне, на яке він зважає. Це спільне – формування сексуальності, тобто сексуальна етіологія невротизації, двофазний початок сексуальності. Ганс завершує стадію аутоеротизма й переходить до едипальної, Дора – ресексуалізується. Фройда вже цікавить едіпальний комплекс і народження суб’єкта як суб’єкта мовлення, бажання і культури. Ганс і Дора – історії про любов. І любов може стати і поштовхом до появи фобійності.
Отже Фройд вводить поняття тривожної істерії. Тривожна істерія має дещо відмінний від невротичної істерії механізм, бо лібідо повертається не у тілесний симптом, а у тривогу, а потім фобії наче покривають, стискають цю тривогу за допомоги об’єкту страху, який може бути каталізатором. Приміром, хлопчик Ганс бачить, як впала велика коняка і дригала копитами, але йому подобалися коні, він ними грався, їздив на іграшковій конячці, і першим конем, на якому скакав Ганс, був батько. Тобто, щоб почалася фобія, потрібні умови: особиста історія + символізація, бо фобія походить не з події, а зі значень, які надані їй, і ще одна умова – потрібно щоб відбулася фіксація на них. Отже ми прослідковуємо, як лібідо перетворюється на тривогу, і як повертається витиснене, а афект зміщується в об’єкт. Якщо афект придушений, він може перетворитися на страх. Отже джерелом страхуможе бути не лише лібідо.
Отже, підсумуємо: для Фройда механізм формування фобій полягав у розрядці лібідо, яке звільнялося від напруження у формі страху. Початок фобій співпадав з невдалим витисненням і поверненням витисненого. Далі – зв’язування через проєкцію, вибір об’єкту страху. Цей вибір має стати ідеєю заміщення. Сигнал страху активує захисти. Фройд міркує про те, що у фобіях тварин (як у Ганса і Панкеєва) є страх едипального походження, а, приміром, у агорафобії – теж, але на додачу ще й тимчасова регресія до періоду немовляти. Таким чином, гостра тривога для Фройда ближче до актуального неврозу (птср), а фобія – це сфокусований страх. Фобії також можна поділити у відношенні до страху: без нападу тривоги, перед нападом тривоги, серія нападів тривоги.
Фройд протягом усієї творчості не припиняв міркувати про феномен тривоги, і, отже, можна виділити у нього дві теорії тривоги. Перша розроблялася з 1894 по 1925 рік, друга з 1926 року і до кінця творчого життя. Найперша теорія складається з двох різних підходів. Один - Фройд називає неврозом тривоги і характеризується він тим, що пацієнта постійно і жорстоко охоплює страх, який психоаналітик не може зв’язати з дитячими травмами. З іншого боку, зауважуючи, що це часто суб’єкти, які не мають статевого життя або мають серйозні його порушення, він розробляє токсикологічну теорію, згідно з якою кількість нерозрядженого сексуального збудження перетворюється на страх. Але паралельно Фройд вивчає тривогу в захисних неврозах:
-конверсійна істерія (соматизація з або, рідше, без тривоги),
-тривожна істерія (фобія)
-обсесивний невроз, де тривога з'являється, якщо обсесивний ритуал не працює.
Афект, не маючи можливості бути витісненим, перетворюється на тривогу. Таким чином, тривога слугує універсальною валютою обміну для будь-якого небажаного афекту.
Текст Фройда «Гальмування, симптом, страх» важливий для розуміння механізму тривоги. Психоаналітик визначає страх як афект, оскільки він відомий і відчутий. Цей етап можна назвати феноменологічним: страх з'являється, відчувається, нас це турбує, ми втрачаємо контроль, ми дезорієнтовані, або саме через дезорієнтацію ми починаємо тривожитися. Цей аффект доступний всім. Але може бути недоступним або не ідентифікованим кожним. Фройд розробляє теорію неврозів, але йому не вистачає розуміння самого механізму фобій через символічне, слово, образ, через бажання, фантазми. Ці лакуни та інші заповнили Лакан, Дольто, Бісвангер, Стрейчі, Феніхель, Спіц, Борштейн, Бреннер, Грінсон, Абрахам, Аткинс, Берглер, Комптон, Миллер тощо.
Можемо до прикладу навести думку Феніхеля, автора монументального дослідження неврозів, що всі психоневрози (фобія в тому числі) є результатом конфліктів між інфантильними сексуальними потягами, які знов з’явилися завдяки регресії, і страхом небезпеки, несвідомо пов’язаної з цими потягами. Фобія може нагадувати про агресивні імпульси чи ранню фрустрацію або ж несвідомий страх покарання. Грінсон, приміром, запропонував картину фобій, яка виглядає так: якась життєва ситуація пробуджує специфічні потяги, посилюється конфлікт і слабшають захисні механізми, в результаті настає напад травматичної тривоги. Можуть бути як сексуальні так і агресивні «спокуси». Бреннер, приміром, підкреслює, що у всіх фобій є одна спільна риса – захисний механізм уникнення. Левин мислить фобійну тривогу як не лише сигнал, а й свого роду пам'ять, бо її напади це не лише попередження, а й поновлення ранніх життєвих подій. Але все це чіпляє лише одну частину міркування фобій. Звернемося тепер до важливої основи формування фобій, які, як ми знаємо з випадку Ганса і випадку Панкєєва, і які полягають у аутоеротизмі, інфантильній сексуальності, едіпальному комплексі, сновидах і фантазіях.
Фобія ближче до істеричного фантазму. Страх самопородження, участі у першосцені тощо. Дитину б’ють – теж фантазм, який панує у фобіях і зміщується на, приміром, тварин , які можуть кусати. Функція фобійного суб’єкта виникає тоді, коли на сцену виходить бажання Іншого. Ця функція замикає суб’єкта у коло, де він може сховатися, коли настає тривога, викликана бажанням Іншого.
Фобія – елементарний вид фантазму. Бажання Іншого запускає фобійну функцію, і тоді суб’єкт ховається від тривоги у своєрідне коло, як рятівний круг. Бо у фобії, за Лаканом, бажання недопущене, упереджене, воно в сенсі воно не виникає наче. Французькою звучить як упереждене бажання. Упередження і сигнал – основа фобії. Чому ми говоримо тут про фантазм? Ключове у фантазмі те, що аналізант його приховує. Скаржиться він лише на симптом. Отже, фобійний суб’єкт скаржиться на фобію чи її вираз, а якщо не знаходиться об’єкт зміщення тривоги – на панічну атаку. І, відповідно, розповідає, як йому важко з цим жити, наводить приклади сорому чи приклади уникнення (я не можу до вас потрапити на прийом, бо не можу зайти у метро). Але суб’єкт не скаржиться на причину, бо він десь про неї знає, але позбутися її він не налаштований. Вона дає насолоду. Насолода – особливе страждання, вона розташована по той бік задоволення. Симптом – теж страждання. Але ще Фройд сказав про те, що фантазм відділений від змісту неврозу, тобто поза симптомом. Тоді фобійний суб’єкт скаржиться, приміром, на клаустрофобію. Він страждає і уникає замкнених просторів. Але його фантазм нам може говорити про іншу замкненість – в утробі матері, повернення до початку, в лоно, це частий фантазм фобійників. Фантазм заважає суб’єкту, водночас, дає сильне задоволення.
Особливо важливим у розумінні фобій стає едіпальна історія, яку розгортає і Фройд, а за ним Лакан. Фройд хлопчика Ганса називає «маленьким Едіпом», бо як ми знаємо, едипальна стадія – це матриця суб’єктивації, і вона не обмежується лише дитинством, а триває, і суб’єкт може повертатися до неї знов і знов. Отже, Ганс вразив Фройда тим, що він відкрито і чітко продемонстрував, як формується фобія завдяки едіпальному комплексу. Вразив він і Лакана, який цьому випадку і загалом фобіям присвятив семінар 1956-57 років.
Щодо едіпального комплексу Фройд пише другу Флісу вперше у 1897 році, що йому прийшла ідея: він з’ясував у себе, що подія його раннього дитинства – любов до матері і ревність до батька - призвела до її витиснення, бо викликала жах і заборону, тож він вважає, що це властиво всім дітям, і що інцестуозні мрії витисняються зі всією силою, відокремлюючи інфантильне від решти життя. Надалі Фройд аналізує випадок фобії малюка Ганса і додає до своєї теорії питання страху кастрації та впливу інцестуозних бажань на формування фобійності.
Тож, як формується фобія. Батько хлопчика розповідає Фройду, що Ганс відмовляється йти на прогулянку й хоче залишитися вдома, щоб ласкатися з мамою. Мама інколи брала його в ліжко, і він наче був «татом», займаючи його місце, тим більш, батька часто не було вдома. Коли родина переїхала у Відень, стало багато заборон: не можна в ліжко, не можна з мамою в туалет, хоча вона інколи дозволяє. І тут – чергова прогулянка, і Ганса накриває тривога, але він ще не знає, чому, й лише дорогою додому сказав, що боїться, що його вкусить коняка. Що для нас важливо у розгортанні фобії: страх, що зв’язується з уявленням, стає переляком. Тобто внутрішня небезпека, яка пов’язана з потягом, переводиться у зовнішню небезпеку. Фобія стає своєрідною фортецею, яка захищає від тривоги за допомоги захистів і гальмувань психічної діяльності. Фортеця ж укріплена зовні, а всередині ні, вона відкрита для нападу.
Ті потяги, яких Ганс соромився, були витиснені ним у несвідоме і спрямовані на алегоричний об'єкт — білого коня, стосовно якого можна було відкрито виявляти свої почуття. П'ятирічний хлопчик, який одного разу побачив під час прогулянки, як впав кінь, ідентифікував батька з цим об'єктом, внаслідок чого став триматися по відношенню до батька вільно, без страху, зате почав відчувати страх перед конем. За висловленим ним страхом бути укушеним конем ховалося несвідоме почуття того, що його можуть покарати за «погані бажання». Це нормально мотивований страх перед батьком внаслідок ревнивих і ворожих бажань щодо нього; страх «маленького Едіпа», який хотів би усунути батька, щоб залишитися самому з улюбленою матір'ю. Зрештою, на основі здійсненого ним аналізу, Фройд дійшов висновку, що страх відповідає витісненому еротичному потягу, і що неврози дорослих можна зводити до таких же інфантильних комплексів, що стояли за фобією маленького Ганса.
У текстах Фройда Angst - страх - вузлове поняття. У праці «По той бік принципу задоволення» він розрізняє страх, переляк і боязкість. Переляк виникає, коли людина несподівано стикається з небезпекою, що раптом виросла перед нею. Переляк — зіткнення з тим, чого суб'єкт не готовий. Страх передбачає очікування небезпеки, внутрішній стан суб’єкта у готовності до того, що може статися. А фобія знає свій об'єкт, але об'єкт цей — зміщений, він заміщає інший об'єкт, як і було з кіньми, яких боявся Маленький Ганс. Крім переляку, страху, Фройд говорить ще про особливий різновид страшного - моторошне [unheimlich].
Фройд розрізняє страх залежно від наявного чи ні об'єкта: «страх, відповідний витісненому еротичному потягу, як і будь-який дитячий страх, не має об'єкта; це ще страх [Angst], а не боязкість, переляк [Furcht]». Боязнь з її відомим об'єктом виявляється захистом від страху, що поглинає. Тож можна сказати, коняка рятує від страху маленького Ганса, «фобія — форпост, захист від страху». Коняка йде слідом за страхом після того, як він виник. Захищаючи від страху, фобія виробляє «перше символічне структурування реальності». За словами Лакана, «коні виїжджають зі страху, але несуть із собою боязнь. Боязнь стосується завжди чогось артикулюваного, званого, реального — ці коні можуть вкусити, вони можуть впасти». Так, різниця між страхом і боязню, виявляється структурною. Боязнь ніби розгортає страх на себе, захоплюючи по дорозі об'єкт. Звідки і виникає одна з важливих формул Лакана, яку можна озвучити так: якщо фобія це об'єктивований страх, то сам страх (тривога) — не без об'єкта. Страх не позбавлений об'єкта, тільки об'єкт цей — не той, який можна дізнатися, розпізнати та визнати.
Наступний момент. Фройд говорить про те, що страх і об’єкт небезпеки мають символічний зв’язок. Лакан говорить про означники, що утворюють ланцюжок уявлень: як відбувається робота означника фобійної системи, як суб’єкт говорить про свою фобію. Означник має на меті впорядкувати простір лячних сенсів, стабілізувати мережу психічних уявлень. Інакше, за словами Лакана, суб’єкт буде затоплений рухомістю сенсів. У Ганса це коняка. Вибудовується мережа сенсів – до сусідніх будинків під’їжджають повозки, впала велика коняка (зв’язок – щоб впав і помер тато), друг пошкодив ногу в грі у конячку, батько грає у конячку, Ганс порівнює «вівімахер» мами з «вівімахером» коняки, і взагалі йому цікаві великі тварини. Але важлива не коняка, а означник «коняка», асоціації, які викликає цей означник.
Франсуаза Дольто розглядає фобії, виходячи з їхнього функціонального призначення. За формою, на її думку, є два типи фобій й вони схожі. Диференціювати їх можна, лише вловивши позицію суб'єкта, і те, як він описує страх. Якщо у першому випадку йдеться про втрату частини та, по суті, представлено кастраційний сюжет, то в другому йдеться про тотальне зникнення суб'єкта. Можна сказати, перший тип – фобія в невротичної конструкції, другий – у психотичної. Перший тип фобії - псевдометафора батька. У цьому разі фобія необхідна заповнення недостатності роботи батьківської функції. Фобія покликана сприяти остаточному відриву дитини від матері та дозволу едіпового комплексу. Дитині для виживання необхідно бути об'єктом бажання матері. У міру дорослішання, вона має вирватися з позиції материнського об'єкта та набути своєї суб'єктивності. Це відбувається на другій та третій стадіях едіпалізації. Спочатку батьківська функція перешкоджає злиттю матері та дитини, яка виявляє, що бажання матері спрямоване не тільки на неї. Потім дитина змушена остаточно відмовитися від материнського тіла та інцестуозних фантазій. Звернемо увагу, що батьківська функція не дорівнює батькові реальності, який може її виконувати чи ні, навіть якщо він присутній у сімейній системі. Батьківська функція вносить батьківський закон, який прояснює та обмежує насолоду матері. При недостатності роботи батьківської функції, симптом остраху якогось певного об'єкта дозволяє організувати невпорядкований світ, спираючись на передбачуваний закон - є визначеність, чого боятися. Завдяки цьому екранується материнське бажання володіти дитиною. При досягненні балансу і закаті едіпова комплекса, цей тип фобії відіграє роль ліхтаря на дорозі становлення психіки.
На прикладі маленького Ганса можна простежити, як розгортається його фобія від тривоги та її первинного зв'язування з уявленням «я боюся коня», до ланцюжка уявлень, що розрісся. То Ганс боїться, що кінь прийде в кімнату, то навантаженого речами коня, то того, що кінь його вкусить, то коня, у якого щось чорне біля рота, то коняки, що падає. Потім об'єкт фобії зміщується і ним стає залізниця. При цьому маленький Ганс боявся, що його вкусять,він постраждає чи буде втрачено якусь частину його тіла. По суті, бачимо кастраційний сюжет, і як фобія заповнює дефіцит батьківської функції.
Другий тип фобії – «останній бастіон перед психозом». Тут фобія виконує функцію захисту від розгортання психозу і служить для утримання вузла психічної реальності від розпаду.
Фобійна суб'єктивація, фобія як сурогат недостатньої батьківської функції, у дискурсі Фройда і Лакана постає як складний гіллястий шлях суб'єкта у пошуку свого місця в символічному, у пошуку означника Імені-Батька тощо. Фобійний суб'єкт - суб'єкт бажаючий, який, з одного боку, намагається за допомогою фобії зв'язати тривогу, таким чином знімаючи навантаження з витисненого уявлення про потяг і прикріплюючи афект до уявлень, що асоціативно заміщують. Хоча жоден об'єкт, який заміщує, не зв'яже тривогу повною мірою, вона буде проступати у зв'язку з тим, що небезпека виходить не ззовні, а зсередини, з боку потягу. Усі об'єкти, що заміщують, так чи інакше будуть пов'язані асоціативно з витисненим уявленням про потяг.
Жак Лакан у VIII Cемінарі скаже, що фобія – це збереження всередині тривоги зв'язку з бажанням. Це не суперечать одне одному, навпаки, розкриває всю складність і багатогранність фобійної суб'єктивації, самого процесу утворення фобії і появи фобійного об'єкта.
Фобійний суб'єкт перебуває в другому такті едіпального комплексу, розробленого Лаканом, бо він вже зіткнувся з втратою інцестуозного об'єкта, з позбавленням фалоса матері, але все ж таки не ввійшов у третій такт, де б міг зіткнутися з кастрацією і отримати «ні» як ефект батьківського повідомлення матері «не засвоюй собі знову те, що справила на світ».
В едіпальній історії беруть участь чотири елементи: мати, дитина, батько та фалос. Залежно від того, які позиції займають учасники, вирішується подальша доля суб'єкта. Другий такт – це позбавлення, полишення, тобто у суб'єкта є можливість зміститися з позиції об'єкта бажання матері, але тут ще немає того батька, батька реальності, тобто не вистачає того, хто б дав свій фалос матері, тому що сам його має, і направив своє бажання на матір. Бо тут у грі уявний батько, уявний фалос, той необхідний елемент, на який звертає увагу мати. Батько маленького Ганса - це уявний батько, з яким він змагається, знаходиться в конкурентних відносинах, і йому ще не достає батька реальності, який би кастрував матір, позбавивши її фалоса. Тож суб'єкт фобії перебуває в сумніві присутності-відсутності фалоса матері, перебуває в глухому куті, оскільки ідентифікується з місцем уявного фалоса, щоб вгадати бажання матері. Але по інший бік матері завжди є щось незвідане, її бажання ніколи дізнатися неможливо, отже, і місце заповнити матір, стати її фалосом є вкрай тривожним. Суб'єкт фобії відчуває тривогу перед інцестом з материнським Іншим, він зіткнувся з ефектом закону, але його недостатньо для ефекту кастрації. Тому він займає то одну позицію фалоса матері, то іншу, а саме позицію створення «псевдометафори» батьківської функції. Тому у фобії ми наче маємо протез недостатньої батьківської функції.
Фобійний об'єкт це зворотний бік фетишистського об'єкта, це фалос, фалічний образ. Фобічний об'єкт покликаний заповнити брак батька, по-перше, тим, що покликаний означити бажання матері в цілях спроби створити екран від її бажання, але тут суб'єкт не досягає потрібного ефекту, тому що ще немає батьківського означника, і фобійний об'єкт виступає, як непророблений означник. Тобто у фобії суб'єкт стикається з присутністю фалоса і дією батька символічного, але як грубого кастратора-загарбника, який позбавляє матір фалоса. Батько штовхає до творчої знахідки, винаходу псевдометафори батьківської функції за допомогою фобії. У VIII семінарі Лакан скаже: «Випадок малюка Ганса примітний тим, що перед нами одночасно брак батька та його присутність.Нестача у формі реального батька та присутність у формі батька символічного, батька-загарбника. Якщо все це може розігратися в одній площині, то лише тому, що об'єкт фобії має безмежну здатність виконувати певну недостатню батьківську функцію, яка і є саме те, перед чим суб'єкту нізащо не вдалося встояти, не виникни на цьому місці тривога».
Фобія нескінченно програється суб'єктом в ім'я свого порятунку і втрати в нав'язливому повторенні інцестуозного об'єкта. У клініці ми часто стикається з випадком змішаності фобійності й конверсії, коли тривога піддається евакуації в тіло. Тривога зв’язується з якоюсь частиною в тілі, як при конверсійній істерії. Тут логіка фобії полягає, якраз, у розміщенні сигналів про небезпеку в зовнішньому просторі, як «міток» про попередження порушення заборони на інцест. Тіло суб'єкта представлене і воно говорить, передає щось у повідомленні Іншому, передає те, що у мові не артикулюється.
Отже, для аналітичної роботи з фобіями необхідно пройти ланцюжком від цих психічних зсувів до першопричини. Існує безліч фобій. Тому частотність звернень по допомогу сьогодні збільшується. Сенс же фобійного світосприйняття незмінний: тривога знайшла об'єкт. Цей зовнішній об'єкт використовується для утримання страху (я боюся тепер не невідомо, чого, і, незрозуміло, чому, а все ясно: боюся літати літаком, боюся голок, змій, метро, ліфту тощо). Якщо не вдається знайти фобічний об'єкт, можливі панічні атаки — вони створені за допомогою механізму заміщення. Фобії можуть виявлятися і у вигляді контрфобій: коли людина лякається, вона нападає. В терапії ми постійно стикаємося з пасивною або активною агресією фобійних клієнтів.
Звільнення від фобійності зазвичай перебуває в усвідомленні травматичних ситуацій дитинства. Якщо, за словами Біона, ми усвідомлюємо «безіменний жах» та його назвемо, то страхи перемелюються. Сучасні аналітики виділяють «справжні фобії» та картини симптомів, які нагадують фобію. Необхідно розрізняти фобії та страхи, щоб не «боятися боятися». У психоаналізі взагалі будь-яке витіснене бажання може повертатися у формі фобії, при цьому «вибір» об'єкта незрозумілого страху може бути випадковим. У такій ситуації метод поступового «зближення» з тим, що лякає, є неефективним: навіть якщо страх саме перед цим предметом буде подолано, його місце займе страх перед чимось іншим.
Фобія завжди має певний об'єкт або ситуацію, що викликає страх. Тут не буде більшої кількості переживань на різні теми, як при соціофобії або розладі тривоги про здоров'я. У моменти контакту з тригером тривога може переростати в панічну атаку. Але за панічного розладу страх викликають тілесні відчуття, якими вони супроводжуються. При фобії страх все ж таки буде сфокусований на конкретному об'єкті в зовнішньому світі. Для посттравматичного стресового розладу (ПТСР) характерна тривога через специфічну травматичну ситуацію, в якій сталася травма, та симптоми уникнення нагадування про травматичну подію. Фобія може теж сформуватися в результаті якоїсь травмуючої ситуації (якщо такий тригер був присутній у момент події, що травмує). Однак, для ПТСР характерний більший спектр симптомів, і тривога в цьому випадку стосуватиметься всієї пережитої травматичної ситуації з безліччю тригерів, а не лише окремого аспекту цієї ситуації. Фобія також не сохожа на обсессивно-компульсивний розлад, т.к. не супроводжується нав'язливими думками та ритуалами.
Специфічні, чи прості фобії, такі як страх висоти (акрофобія) чи страх замкненого простору, зазвичай розвиваються у дитинстві. Вони можуть бути пов'язані з раннім негативним досвідом. Наприклад, якщо в дитинстві людина потрапляла в замкнутий простір, у дорослому віці у нього може розвинутись страх перед нею (клаустрофобія).
Також вважається, що фобії іноді можуть «щепитися» в ранньому віці. Наприклад, якщо хтось із членів сім'ї хворого боявся павуків (арахнофобія), у людини також може розвинутись такий страх. Інші фактори в сімейному оточенні, наприклад, наявність батьків, які мають підвищену тривожність, також можуть вплинути на те, як людина справляється із тривогою у дорослому житті.
Розглядаючи змішані неврози, Фройд спробував виявити їх складові й з цією метою виділив особливу категорію - «невроз страху». В 1895 році він опублікував три статті, в яких розглянув специфіку неврозу страху і фобій. Перша з цих статей мала назву «Про основу для відділення певного симптомокомплексу від неврастенії як «неврозу страху». Друга - «Нав'язливості та фобії. Їхні психічні механізми та етіологія». Третя - "Критика «неврозу страху». Навіть за назвою цих статей можна судити про те, що проблема страху цікавила Фройда в період становлення психоаналізу, й її рішення представлялося досить складним, якщо, висунувши уявлення про «невроз страху», він одразу висловив свої критичні міркування з цього приводу.
У фундаментальній роботі «Тлумачення сновидінь» Фройд приділив незначну увагу проблемі страху. Тим не менш він не міг обійти стороною цю проблему і висловив думку, що вчення про сновидіння страху стосується психології неврозів. Як ілюстрації сновидінь страху Фройд навів своє власне сновидіння, яке наснилося йому у віці семи-восьми років і було проінтерпретоване ним через тридцять років. Йому наснилася улюблена мати зі спокійним, застиглим виразом обличчя. Її внесли в кімнату і поклали на ліжко дві чи три істоти з пташиними дзьобами. Маленький Зигмунд прокинувся зі сльозами та криком, розбудив своїх батьків, і заспокоївся лише тоді, коли побачив обличчя матері. У процесі інтерпретації свого сновидіння він з'ясував, що довгі істоти з пташиними дзьобами були запозичені ним із ілюстрацій до Біблії у виданні Філіпсона, книги, яку він читав у дитинстві. На згадку йому прийшов також спогад про одного хлопчика, Пилипа, з яким він грав на галявині біля будинку, і від якого вперше почув вульгарне слово, що означає статевий акт і характеризується аналогією з яструбиними головами. Тлумачення вторинної обробки сновидіння свідчило, що уві сні маленький Фройд злякався, що мати вмирає. Прокинувшись у страху, він побачив обличчя матері, зрозумів, що вона не померла, і заспокоївся. Однак це вторинне тлумачення сновидіння мало місце під впливом страху. З погляду Фройда, він боявся не тому, що йому наснилося, ніби померла мати. Вторинне тлумачення виникло тому, що він перебував під впливом страху. Насправді ж страх стосувався невиразного сексуального почуття, яке знайшло вираз у зоровому змісті сновидіння. Так, на прикладі власного дитячого сновидіння Фройд показав той зв'язок між страхом та сексуальністю, який виявив під час роботи з пацієнтами. Як правило, зв'язок між страхом і сексуальністю залишається невидимим для самих пацієнтів, і його виявлення вимагає часом тривалої аналітичної роботи. Власне, про все це, що я так довго описувала, прекрасний поет Юрій Іздрик написав у кількох строфах:
…ти сповідуєш страх як простий регулятор
ти вдихаєш свій страх наче амфетамін
він тобі заважає повільно вмирати
додає тобі вправності сили і вмінь
вигрібаєш з потоків щоденних агресій
де природний добір – неприродний уже
страх старанно твої береже інтереси
і в розколини втеч прослизає вужем
страх холодний мов прах і густий наче осад
і мутний і липкий і тремкий як желе
ти просив би іще тільки страху не просять
ти казав би вже: досить! достатньо! але
ти сповідуєш страх як любов і надію
ти плекаєш його в потаємних кутах
ти живеш лиш тому що померти не смієш
береже тебе звичка береже тебе страх